24 червня, в день пам'яті святих апостолів Варфоломія і Варнави, митрополит Миколаївський і Очаківський, а також єпископ Новобузький Варнава у співслужінні духовенства єпархії звершили Божественну літургію та подячний молебень у храмі Святого Духа м. Миколаєва (вул. Троїцька). Після богослужіння Правлячий архієрей привітав настоятеля храму, намісника чоловічого монастиря святих рівноапостольних Костянтина і Єлени владику Варнаву з Днем тезоіменитства.

Святий апостол Варнава народився на острові Кіпрі в родині багатих євреїв і був названий Йосифом.

У той час Господь наш Іісус Христос вийшов на проповідь. Побачивши Господа і почувши Його Божественні слова, Йосиф увірував в Нього як в Месію, запалав до Нього виликою любов’ю і пішов услід за Ним. Господь обрав його разом із іншими 70-ма учнями.

Серед послідовників Господа Йосиф отримав друге ім’я – Варнава, що з єврейської означає «син втіхи». Так його назвали святі апостоли за його гарячу любов до Христа та щедрі пожертви на користь першої християнської спільноти. В Діяннях святих Апостолів зазначається, що після Вознесіння Господа на Небо апостол Варнава продав свою землю, що знаходилася недалеко від Єрусалиму, і приніс гроші до ніг апостолів, нічого не залишивши собі (Діян. 4:36, 37).

Потім апостол Варнава пішов в Тарс, а після, за дорученням Апостолів, святий Варнава ходив до Антіохії для ствердження у вірі тих, хто повірили апостольській проповіді» (Діян. 11:23). Варнава з Павлом цілий рік проповідували Христа в Антіохії і наставили в істинах святої віри чимало людей. Там послідовники Господа Іісуса Христа вперше стали називатися християнами (Діян. 11: 25-26).

Антіохійські християни зібрали щедру милостиню для учнів Господа, і все, зібране ними, відіслано було через Варнаву і Павла в Іудею, де почався голод (Діян. 11, 30).

Коли цар Ірод умертвив апостола Іакова Заведєєвого та на догоду іудеям взяв під варту апостола Петра, Ангел Господень вивів апостола Петра з темниці й той сховався в будинку тітки Варнави, Марії. І як тільки гоніння стихло, вони повернулися в Антіохію, взявши з собою сина Марії, племінника Варнави – Іоанна, який був прозваний Марком (Діян. 12, 25).

За велінням Духа Святого пророки й учителі, послідовники Господа Іісуса Христа, рукоположили Варнаву і Савла та відпустили їх на проповідь, до якої закликав обранців Господь (Діян. 13: 2-3).

Побувши в Селевкії, вони відплили на Кіпр і в місті Саламіні в іудейських синогогах проповідували слово Боже. У Пафі вони зустріли волхва, лжепророка на ім’я Варісус, який перебував при проконсулі Сергії. Бажаючи почути слово Боже, проконсул запросив святих апостолів до себе. Волхв намагався відвернути проконсула від віри в Христа, але апостол Павло викрив усю неправду волхва і, по слову апостола, той раптово осліп, а проконсул увірував у Господа Іісуса (Діян. 13: 6-12).

З Пафа Апостоли прибули в Пергію Памфілійську, а потім проповідували іудеям і язичникам в Антиохії Пісідійській і по всій тій країні. Іудеї підбурили народ і вигнали святих Павла і Варнаву.

Апостоли прийшли в Іконію, але, дізнавшись про те, що іудеї хочуть побити їх камінням, віддалилися в Лістру та Дервію. Там апостол Павло зцілив чоловіка, який від народження не ходив. Через це народ прийняв їх за богів Зевса і Гермеса і хотів принести їм жертву. Апостоли ледве переконали людей не робити цього (Діян. 14: 8-18).

Коли виникло питання, чи слід наверненим язичникам приймати обрізання, апостоли Варнава та Павло вирушили в Єрусалим. Там їх із любов’ю прийняли апостоли. Вони взяли участь у Апостольському Соборі (50 р.), де розповіли, «що створив Бог із ними, і що відкрив двері віри й язичникам» (Діян. 14:27). Після довгого міркування Апостоли соборно постановили не накладати на язичників ніякого тягаря, крім необхідного: утримуватися від ідольських жертв та крові, удавленини та блуду і не робити іншим того, чого не бажають собі (Діян. 15: 29-20). Послання було відправлено з апостолами Варнавою та Павлом, і вони продовжили благовістити в Антиохії, а через деякий час вирішили відвідати міста, де раніше проповідували.

Апостол Варнава хотів узяти з собою Марка, але апостол Павло не хотів, через те, що він раніше відійшов від них. Сталася розбіжність думок, і апостоли розлучилися. Апостол Павло взяв із собою Силу і вирушив до Сирії та Кілікії, а апостол Варнава з Марком – на Кіпр (Діян. 15: 36-41).

Навернувши велику кількість людей до віри у Христа на Кіпрі, апостол Варнава вирушив до Риму, де, можливо, перший проповідував Христа.

Апостол Варнава заснував єпископський престол в Медіолані (Мілані), а після повернення на Кіпр продовжив проповідь про Христа Спасителя. Тоді запеклі іудеї воздвигли язичників супроти Апостола, вивели його з міста, побили камінням і розклали багаття, щоб спалити тіло. Пізніше, прийшовши на те місце, святий Марк знайшов, що тіло Апостола залишилося нетлінним і поховав його у печері, поклавши на груди, згідно із заповітом апостола Варнави, переписане його власною рукою Євангеліє від Матвія.

Помер апостол Варнава близько 62 року, на 76 році життя. З плином часу місце поховання Апостола в печері було забуте. Але на цьому місці відбувалися численні знамення.

У 448 році при імператорі Зеноні апостол Варнава тричі з’явився в сонному видінні архієпископу Кіпру Анфиму і вказав місце свого поховання. Почавши копати в зазначеному місці, християни знайшли нетлінне тіло Апостола і святе Євангеліє, яке лежало на його грудях.

Кіпр. Гробница апостола Варнави

Каплиця над гробницею апостола Варнави

З того часу Кіпрська Церква стала іменуватися апостольською й отримала право самостійно обирати предстоятеля. Так апостол Варнава захистив Кіпр від домагань противника Четвертого Вселенського Собору – єретика Петра, на прізвисько Кнафея, який захопив патріарший престол в Антіохії і домагався влади над Кіпрської Церквою.

Кіпр. Монастир святого Варнави (збудований біля місця знайдення мощей Апостола)

Фото у більшому розмірі.