Последние публикации
| 26.04.2023 День пам'яті Василівських новомучеників |
 |
 |
 |
|
                        Дякуємо протоієрею Віктору Обезюку за надані світлини У 1922 році Пасха святкувалась так само, як і у 2023-му - 3 квітня / (16 квітня н. ст.). Тож, нам не важко уявити деякі деталі того, що відбувалось 101 рік тому. "Христос Воскресе!" - "Воістину Воскресе" вітали один одного боголюбиві селяни. Тільки но відсвяткували Неділю другу Пасхи, Апостола Фоми (Антипасху), готувались до святкування Неділі жон-мироносиць. І ось у середу з'явились люди, яким дуже не подобалось, що хтось вірить у Христа, Воскреслого з мертвих. Тоді по всій країні йшла кампанія більшовицької влади щодо вилучення церковних цінностей. Під приводом допомоги голодуючим безбожники фактично чинили святотатство. У посланні до пастви церковна влада нагадувала, що вживання богослужбових предметів з іншою метою забороняється канонами Церкви. Миряни караються відлученням від Неї, священнослужителі – позбавленням сану. Тож парафіяни стали захищати свій храм від блюзнірства, священник Сергій та два його найближчих помічника - Прохор і Кирилл прийняли мученицьку смерть від безбожників. Нещодавно знайшлись спогади жінки, яка застала ті часи: "Прочитала із близькими [в газеті за 17 жовтня 2012 року] статтю «Блаженні чисті серцем», в якій йдеться про Василівську церкву та святих новомучеників. Автор ... розповідає, що жителів села Василівка Снігурівського району — настоятеля церкви Різдва Христового ієрея Сергія Штенка та мирян Прохора Бунчука (церковного старосту) і Кирила Приймака (попечителя церкви) — замордували 26 квітня 1922 року в балці поблизу Снігурівки під час кампанії радянської влади з вилучення церковних цінностей. Щиро дякуємо ... за те, що на шпальтах газети описала історію нашого краю, а нас повернула в дитинство та юність. Я і мої рідні із села Павлівка, що поряд із Василівкою. Після 4-го класу ми навчалися у Василівській школі. На Великдень бігали босоніж до церкви, що зображена на надрукованому знімку, на всенощну. У ті часи деяких учнів за це виключали зі школи." Про історію нашого краю ми нічого не знали. Батьки і вчителі тоді мовчали. На кладовищі, яке розташоване між двома селами — Павлівкою і Василівкою, було багато пам’ятників козакам із викарбуваними на кам’яних плитах написами прізвищ та дат народження і смерті. Наскільки пам’ятаю, адже було це ще в 50-ті роки, там були написи 1636, 1638... Потім ті пам’ятники порозбивали і знищили. Був там один металевий монумент якійсь панянці (1800 рік) — його звідусіль було видно. Але і той знищили... У школі ми вивчали історію компартії, яка веде до перемог... Про могилки біля церкви нам розповідали, що там хоронять батюшок, коли вони помирають. А наші матері нишком приносили і клали на них квіти. І тільки тепер, завдяки публікації, я дізналася, що там були поховані останки служителів церкви, яких закатували червоноармійці. Пам’ятаю, на краю Снігурівки жила божевільна Мар’яна. Дітям казали, що в неї син загинув на фронті, тому вона збожеволіла. Можливо, це та сама Мар’яна, яку [описали в статті]. За словами автора, дочка попечителя церкви Кирила Приймака — Мар’яна знайшла у балці голову свого батька. Не витримавши потрясіння, вона збожеволіла. А ще пригадую, як у Василівській церкві обновилася ікона. Свідком цієї події був атеїст-комуніст Феодосій Минович Дідик. Уночі вся церква засвітилася — по ній перекидалися клуби жару. Тоді викликали комуністів, потім священика. Він зайшов до церкви, довго молився, після чого все затихло. А вранці побачили оновлену ікону. Минович (мій родич) про те розповідав, але пояснити нічого не міг, бо був невіруючий... |
