10 грудня, у Неділю 27-му після П’ятидесятниці, день пам'яті 17-ти преподобномучеників в Індії (IV), митрополит Миколаївський і Очаківський Питирим звершив Божественну літургію у кафедральному соборі Різдва Пресвятої Богородиці. Правлячому архієрею співслужили клірики єпархії.

01

02

03

04

05

06

07

08

09

10

10 грудня 2023 року - 15-та річниця канонізації преподобної Домніки Олешківської.

Домна Іванівна Ліквиненко народилася 1881 року в православній родині заможних селян Таврійської губернії. З дитинства виховувалась у любові до Бога і молитви. Після паломництва до святинь Києво-Печерської Лаври у віці 15 років вона вирішила присвятити своє життя Богу і жити при монастирі.

1896 року Домну прийняли до школи для дівчаток-сиріт при Свято-Успенському жіночому Олешківському монастирі. Тут вона навчилася грамоти та рукоділля. При школі була домова церква на честь святителя та чудотворця Миколи, де вихованки звершували молитовне правило та відвідували богослужіння. З того часу Домна шанувала Миколая Угодника - захисника сиріт та знедолених, і любов цю пронесла через все своє життя.

Після закінчення навчання у школі, дівчатка мали зробити життєвий вибір: йти у світ, або залишитися в монастирі. Для Домни це питання було давно вирішене, вона залишилася в обителі. Послушницею з ім'ям Домника (на честь преподобної Домніки, пам'ять якої відбувається 8/21 січня) вона була прийнята до сестер монастиря.

Було збудовано чудовий Успенський собор, оновлено Миколаївський храм, у новій трапезній влаштовано церкву в ім'я святої рівноапостольної Ніни. Монастир огородили фортечним парканом із вежами, збудували нові корпуси, розширили школу, де вже навчалися 60 дівчаток-сиріт. Все це свідчило про зростання духовного життя: з усіх боків у монастир стікалися прочани. В обителі засяяла чудесами Федорівська ікона Божої Матері, все це не могло не тішити душі православних людей.

Наближався трагічний 1917 рік. У цей час сестри монастиря стали помічати дивну поведінку послушниці Домніки. На пасовищі вона залишала тварин, а сама йшла на кукурудзяне поле і там з піднятими руками зі сльозами молилася за обитель. Незабаром черниці зрозуміли, що так вона передбачала майбутню сумну долю монастиря та його насельниць.

Почалася революція, згодом громадянська війна. Восени 1920 року в Олешках встановилася радянська влада. Монастирське господарство, землі та будівлі обителі були націоналізовані. У монастирі влаштували культрадгосп «Робітниця», а 1921 року трудову артіль «Мелісса».

8 березня 1922 року з монастирських храмів вилучили церковні цінності, черниць вигнали, а в обителі влаштували дитячу колонію «Червоні сходи». Багато черниць знайшли притулок при храмах міста Херсона, але частина з них залишилася жити біля своєї улюбленої обителі, оселившись в Олешках. Послушниця Домніка знайшла свій дах в Олешківській слободі, неподалік монастиря в однієї благочестивої бабусі.

...

Під час тяжких скорбот і поневірянь Всеблагий Господь посилає тим, хто любить Його милості і втіхи через Своїх обранців. Він посилає їх у світ, подібно до святителя Миколая, нести допомогу нужденним, втішати скорботних, викривати беззаконня. Скромна послушниця Домніка була покликана на це служіння, отримавши від Бога дар прозорливості. Споглядаючи невидиме, як видиме, і передбачаючи майбутні події, матінка багатьом допомагала своєю порадою та благословенням.

Приховуючи свій дар під виглядом юродства, вона приказками, загадковими фразами чи символами передбачала майбутні події. Так, наприклад, черницям перед закриттям монастиря вона роздавала комусь камінчик, кому клаптики матерії, а комусь і свічкові недогарки. Лише з плином часу, як розповідали матінки, вони зрозуміли зміст цих «подарунків». Живучи у світі, вони почали працювати: хтось на будівництві подавав камінь, хтось шив одяг, а хтось і при храмі працював вівтарницею.

Свята також допомогала людям у життєвих труднощях. Особливу турботу Домніка виявляла до церковних людей. Розповідає хористка Введенського храму Ганна: «У 1951 році, після голодування, ми жили дуже бідно. Тітка розповідала: бачить вона у вікно – до хати йде Домніка, зайшла і каже: «Марія, я тобі цілу жменю грошей у колодязь кинула». І з того часу грошей нам вистачало, жити стали без боргів. Допомагала нам матінка і по господарству. Якось ми з тіткою після служби збиралися додому, а Домочка каже тітці: «Марія, я біля твого сараю поставила палку». Наближалася осінь, а в нас не було ні дров, ні вугілля, і після слів Домніки наступного дня нам привезли дров, шишок, і було нам уже чим топити грубку».

На той час про Домочку дізналися багато хто, до неї приїжджали не лише з найближчих селищ, а й з інших міст: Запоріжжя, Херсона, Миколаєва. Їхали не лише прості люди, а й духовенство. Здебільшого просили поради, молитов чи благословення.

10 грудня 2008 року відбулося обрітення мощей, а 15 липня 2009 року - канонізація святої. Участь в урочистостях взяв також архієпископ Миколаївський і Вознесенський Питирим.

Джерело інформації...