З 12 по 14 березня митрополит Миколаївський і Очаківський Питирим перебував у Свято-Успенській Почаївській Лаврі. Тут владика вклонявся святиням та молився разом із братією обителі.

14 березня, на 40-ий день з дня смерті архидиякона Мефодія, архіпастир звершив паніхіду на його могилі на чернечому цвинтарі Почаївської Лаври.

01

02

03

04

05

06

У четвер Сирної седмиці (у 2024 році цей день припадає на 14 березня) також святкується пам'ять преподобного Шіо Мгвімського.

Народився святий в Сірійській країні, в місті Антіохії в благочестивій родині. Під керівництвом своїх батьків святий Шіо постійно читав Священне Писання і прагнув вивчити його напам’ять. Уже в шістнадцять років він так добре розумів і тлумачив слово Боже, що багато хто дивувався його незвичайному розуму.

У той час поблизу Антіохії в безлюдній пустелі поселився великий сірійський подвижник Іоанн Зедазнійський зі своїми учнями. До нього і прийшов двадцятирічний Шіо у пошуках духовного наставника. Таємно він пішов від своїх батьків і, припавши до ніг великого отця східного чернецтва, просив прийняти його в число своїх учнів. «Сину мій, блаженний ти, бо будеш ти великим перед Богом, – сказав йому святий Іоанн, – блаженний і я, тому що назвуся отцем такого отця отців».

Прийнявши постриг рук отця Іоанна, Шіо проводив життя суворо подвижницьке. І коли святий Іоанн за велінням Божим вирушив до Іверії (Грузії), щоб затвердити у вірі грузинів, то в числі 12 учнів, вказаних святому Іоанну Самим Богом, був і святий Шіо.

У Іверії святі отці перший час перебували всі разом у молитві, богомисленні та суворих подвигах, служачи Богу і людям. Але через два роки у видінні святому Іоанну явилася Пресвята Богородиця разом з рівноапостольною Ніною. Вони звеліли всім 12 учням святого Іоанна відправитися у різні кінці Іверії для апостольського подвигу.

Святий Шіо вирушив один, як великий хранитель безмовності. Прийшовши в одне пустинне місце на березі ріки Кури, він знайшов собі тісну печеру і в ній поселився. Без їжі та води він провів 40 днів у постійній молитві. На сороковий день диявол, побачивши такий подвиг святого, з люттю озброївся на нього. Не було такої язви, якою він не намагався б вразити його, але всі старання біса були марні.

Святий Шіо, покладаючи надію на Спасителя, був непохитним. Тоді безліч бісів з жахливим шумом і криком обрушилися на святого, намагаючись уразити його раз і назавжди, але блаженний Шіо продовжував свою молитву. Тоді біси сказали йому: «Гордий чернече, князь наш, який зайнятий тепер вбивством Іоанна, завтра прийде і погубить тебе». Усю ніч святий Шіо провів у молитві.

А вранці він побачив біля входу до печери Заступницю всіх християн – Пресвяту Діву, зі святим Іоанном Хрестителем, покровителем пустинножителів, і безліччю небожителів. Пресвята Діва втішила подвижника і поклала йому в руку щось схоже на хліб. Коли Шіо за велінням Богородиці з’їв це, то вуста його наповнилися незвичайної солодкості. З тих пір він ніколи не відчував голоду. Господь живив його, як пророка Ілію в пустелі, посилаючи щодня з голубом небесний хліб.

Незабаром почала збиратися братія. Число ченців все росло, але не було храму для здійснення служби. І преподобний Шіо, за проханням братії, вирішив будувати церкву. Щоб дізнатися, де Богу завгодно спорудити храм в славу Його імені, святий узяв запалене вугілля і ладан, поклав їх на долоню і став на молитву. Незабаром дим від ладану, подібно стовпу, піднявся високо і пішов до ущелини, де стояли келії ченців, і там зупинився. Переконавшись, що саме на тому місці повинен бути збудований храм, преподобний узявся за роботу, і скоро була освячена соборна церква на честь Живоначальної Трійці, Пресвятої Богородиці і святого Іоанна Хрестителя.

Обитель все збільшувалась. Одного разу ченці прийшли до святого Шіо зі скаргою на диких звірів, від яких нікому в тих місцях не було спокою. По молитві святого всі звірі зібралися біля його келії з похиленими головами, чекаючи його вироку над ними.

Блаженний Шіо, вийшовши з печери, сказав:

«Знає Христос, що у мене болить серце за вас. Але Богу бажано, щоб ця пустеля наповнилася людьми, які славитимуть Його, а тому йдіть на інше місце. Один з вас нехай залишиться тут, щоб пасти ослів моєї братії».

Після слів святого всі звірі розбіглися від нього, а залишився один тільки вовк, який по слову святого почав пасти ослів, харчуючись їжею, яку їли самі ченці.

Перед своєю кончиною преподобний Шіо віддалився в печеру, в затвор, на більший подвиг. Тіло його остаточно виснажилося від великих постів і праці.

Коли настав час кончини блаженного, то Господь через ангела Свого сповістив його про день смерті. Святий Шіо, залишаючись в печері, попросив до себе ієрея зі Святими Дарами. І 22 травня, причастившись Пречистого Тіла і Животворящої Крові Христа Бога і здійнявши руки свої до неба, святий Шіо з молитвою віддав дух свій Господу.

***

Майже в усіх житіях святих нам доводититься бачити, що вони переносили жорстокі страждання і спокуси. Але за це вони отримували від Бога великі втіхи і благодатні винагороди.

Архімандрит Рафаїл (Карелін) наводить такий випадок:

Одного разу преподобний Симеон, званий Новим Богословом, був у такому осяянні Святим Духом, що вигукнув: «О, Господи! Напевно, вище цього блаженства немає нічого на світі! І отримав відповідь: «Те, що відчувають навіть святі тут на землі в тілі, в порівнянні з майбутнім райським блаженством подібно до сонця, намальованого вугіллям на папері, в порівнянні з сонцем, що сяє на небі!»

(Джерело інформації...).