8 квітня 2026 року у кафедральному соборі Різдва Пресвятої Богородиці митрополит Миколаївський і Очаківський Питирим у співслужінні духовенства єпархії освятив нову раку для мощей священномученика Сергія Штенко.

01

02

03

04

05

Варто зауважити, що Василівським новомученикам Господь дарував не тільки райське блаженство, але й всесвітню славу. Зараз наших співвітчизників знають далеко за межами Миколаївщини. Наприклад про них можно прочитати на православному сайті Брукліну або побачити їх ікону у храмі Києва.

Ікона з частинками мощей святих новомучеників Василівських
у храмі на честь Єрусалимської ікони Божої Матері м. Києва

Але Євангельські заповіді їм довелось виконувати у дуже важкі часи. Тоді в крані йшла богоборча хвиля, набираючи все більшої і більшої сили. Чергового удару Православна Церква зазнала від законів тодішньої влади (закон ВЦВК від 23 лютого 1922 р. «Про вилучення церковних цінностей для боротьби з голодом», закон Всеукраїнського ЦВК від 8 березня 1922 р. «Про передання церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим»).

Отож, місцева влада, отримавши наказ «згори», почала енергійно втілювати ці закони на місцях. Не пройшла повз уваги нової влади і храм, де був настоятелем священномученик Сергій.

Напруження додала давня легенда. Згідно з нею у селі колись зупинялась правителька країни. Тут вона пообідала, і це відбилося у назві села на цілих півтора століття. За теплий прийом Її Величність віддала селянам золоту чашу і розпорядилась, щоб у селі побудували церкву. Коли більшовики в 1922 році розгорнули кампанію щодо вилучення церковних цінностей, легенда про золоту чашу справила особливе враження на грабіжників.

Пам'ятний хрест на місці, де чекісти знущались над новомучениками і залиши їх тіла.
Снігурівська балка. Фото зроблене у день пам'яті святих - 26.04.2023

За свідченнями дочки Кирила Приймака Пелагеї (Поліни) Каплій та інших очевидців, події відбувались під час пасхальної седмиці 1922 р. Для виконання наказу про вилучення церковного майна декілька разів приїздив в село уповноважений Єгоров. Він вимагав показати хрест та золоту чашу. Люди і церковний староста Прохор Бунчук запевняли його, що в церкві немає ніякого золота, і що вони не допустять наруги над храмом. Але Єгоров, прибувши з наміром почати вилучення цінностей, вперто хотів довести намічену справу до кінця.

На дзвін збіглися парафіяни, в основному жінки. Вони не тільки не допустили до церкви грабіжника, але й вигнали його. Влада назвала даний інцидент бунтом та викликала озброєне підкріплення. Жорстоко, лозинами, були покарані деякі з жінок, а декотрі з них від побоїв згодом померли. В організації бунту влада звинуватила священика, ієрея Сергія Штенька, а також мирян — Прохора Бунчука і попечителя храму Кирила Приймака. Про це свідчить доповідь у Херсонський повітвиконком місцевого гарнізонного воєнкомату, в якій вони названі «котрреволюціонерами, що підбурювали натовп на побиття старшого міліціонера т. Єгорова», і скликали населення на повстання проти червоноармійців. Добре повечерявши, солдати забрали заарештованих і вирушили назад.

По дорозі чекісти знущались над своїми жертвами, потім вивезли в балку неподалік, де після жорстоких тортур вбили.

Після цього влада намагалася стерти з пам’яті народної благочестиве життя і праведну мученицьку смерть вбитих. Але не вийшло. Народне шанування зростало і у 2008 Василівські новомученики були канонізовані.

Джерело інформації...